Розказано, переказано та написано про Чорнобильську катастрофу у всеукраїнському та світовому масштабі чимало. Сьогодні ж, із сумної нагоди 30-х роковин цієї жахливої аварії, ми пропонуємо 10 маловідомих фактів, що назавжди пов’язали наше місто та Чорнобиль.
- Перші сповіщення про аварію
Першими ірпінцями, які дізналися про аварію були чергові пожежники. Уже близько 2.30 ночі вони мчали на спецмашинах по Прип’яті на допомогу своїм колегам. Потім туди виїздить і група працівників відділу міліції. Тогочасному голові міськвиконкому Валентину Нетеці повідомили про «скоріш за все пожежу» тільки близько п’ятої ранку.
«Близько другої години ночі подзвонив черговий відділу міліції і сповістив про бойову тривогу, через те, що стався вибух на атомній станції. Такі навчальні тривоги у нас часто проходили…Черговому кажу, що я зайнята, сьогодні на тривогу не піду. Коли ж мені сказали, що тривога не навчальна, а справжня, ледве повіривши цій страшній звістці, швидко зібралась і побігла до відділу. По дорозі зустріла пожежників з Ірпеня та Бучі, які вже встигли приїхати і трохи заблукали. Я показала їм дорогу і навіть не думала, що скоро ці люди стануть моїми земляками» (Марія Бузарова, (1986 року майор міліції, начальник інспекції у справах неповнолітніх м. Чорнобиль), зараз ірпінка, голова ветеранської організації Чорнобильського райвідділу міліції)
- Евакуація
27 квітня у другій половині дня з облвиконкому повідомили про тимчасову евакуацію жителів м. Прип’ять. З 523 автобусів, виділених від міст Київської області для евакуації населення Прип’яті, 55 автобусів було саме з Ірпеня. Ніхто не попереджав водіїв про загрозу від радіації, люди тривалий час не застосовували жодних засобів захисту. Одними з перших до санаторію «Ураїна» (Ворзель) прибули 4 ЛАЗи з вагітними жінками та дітьми.
«Ніякої супроводжуючої, жодних списків евакуйованих, не всі при собі мають паспорти, не визначений старший. Хтось дав команду «Усіх вагітних жінок з дітьми з Прип’яті та Чорнобиля – в «Україну». Хтось підігнав автобуси, швидко завантажили і поїхали. І це без дезактивації, в легкому одязі, без їжі і води. І що суттєво – не можна було добитися, хто розпоряджався, хто скеровував процес – суцільний хаос!» (Закордонець Л., 1986 року заступник головного лікаря з медичної частини санаторію «Україна»)
- Офіційні документи
29 квітня прийшла команда з області – Ірпінський автопарк повинен вивозити велику рогату худобу із зони. І в міськвиконкомі підписується перше розпорядження щодо чорнобильських питань.
- Перші чорнобильці-переселенці
День за днем в Ірпінський регіон прибувають автобуси з, як їх тоді називали «тимчасовими», переселенцями. 5 травня створено міську комісію для роботи серед населення, евакуйованого з району аварії, на чолі з М.О.Приймаком. Потрібно було оперативно вирішувати суто побутові питання щодо розміщення, харчування, лікування, а ще обов’язково поставити на облік в міськвійськкомісаріат усіх військовозобов’язаних. Людей розселяли в піонерські табори та санаторії. Розпорядженням №93 міськвиконкомом резервувалося 10% кімнат у будинках відпочинку «Перемога» та «Дубки». Особливу увагу приділяли, безумовно, дітям та вагітним жінкам.
«Оскільки більшість чоловіків, евакуйованих вагітних жінок несли вахтову службу в 30-тикілометровій зоні, був призначений «батько» на громадських засадах. Ним став заступник головного лікаря (санаторій «Україна») з культмасової роботи Орловський Дмитро. Проживав він у Києві, але родом з Ірпеня. В його обов’язки входило забирати з пологового будинку після виписки маму з дитям….Це щоразу було подією. Орловський щоразу їхав санітарною машиною з квітами та комплектом білизни для новонародженого. Медперсонал передавав йому дитину, а він, як прийнято в народі, вручав персоналові могорич» (Закордонець Л., 1986 року заступник головного лікаря з медичної частини санаторію «Україна»)
- Житло для прибулих
1986р. міськвиконком запланував побудувати для ірпінців рекордну кількість квартир, але доля внесла свої корективи і багато новобудов відійшли у власність саме переселенцям із зони ураження. Серед них дві нові 14-типоверхівки у центрі Ірпеня повністю заселили чорнобильці. А 143-квартирний будинок по вул. Соборній, 107 був виділений цільовим призначенням для вселення до нього працівників та керівників усіх владних структур м. Прип’ять.
- Оздоровлення дітей області
Навчання дітей у школах п’яти районів Київської області, що найбільш постраждали від аварії, закінчилося 7 травня. Уже з наступного дня розпочалося організоване відправлення учнів у дитячі оздоровчі заклади (піонерські табори). Ця серйозна робота проводилася із залізничної станції «Буча». Щоденно один, а то і два ешелони з дітьми, чітко за графіком вирушали в Прикарпаття, Луганську область, Молдову тощо. За відправленням кожного з них були відповідальні заступники голови міськвиконкому М.І. Сахневич та М.І. Радченко.
«Із задоволенням тепер можна зазначити, що під час цього не сталося жодної надзвичайної події. А дітей було більше десяти тисяч! Чимала заслуга в цьому як колективу станції «Буча», так й інших людей, які відповідали за забезпечення продуктами харчування, ліками, супровід виїжджаючих» (Валентин Нетека, у 1986р Голова Ірпінського міськвиконкому)
- Екологічна ситуація
Ірпеню, як і столиці – Києву, в перші дні аварії значно пощастило. Адже вітер саме з 26 квітня та до початку травня був південним, тобто дув від регіону на північ, у бік Прибалтики та скандинавських країн. Проте радіаційний бруд потрапляв на Приірпіння на колесах спеціальної техніки, разом з одягом та особистими речами переселенців.
«Сіли втрьох – я, Шангін, Коваленко, та спробували якось підбити підсумки усьому, що приніс перший день Паски (ред.. 1986р Великдень припав на 4 травня). Ясно було, що всі дозиметри не підходили: вони не «брали». Рівні радіації зашкалювали. Може десь і були новітні прилади, але нам вони не доступні. Доводилося лише здогадуватися. Оперували даними, які нам подавали радіо та газети. Хоча здогадувалися, що рівень радіації набагато вищий. Адже у третій декаді травня при достатній вологості землі в лісопарку оздоровниці листя каштанів стало рудим!» (Закордонець Л., 1986 року заступник головного лікаря з медичної частини санаторію «Україна»)
За даними головного управління Держсанепідслужби у Київській області станом на листопад 2015 року радіаційний фон в місті Ірпінь становить – 8-11 мкр/год (для порівняння: Бориспільський район – 16-19 мкр/год, Києво-Святошинський – 14 мкр/год.). Норма радіаційного фону на відкритій місцевості – 8-12 мкр/год, в приміщенні – 15-20 мкр/год.
- Зона
Як відомо, відповідно до Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” Ірпінь належав до 4-ї зони радіоактивного забруднення – зони посиленого радіологічного контролю. З 1 січня 2015 р. набули чинності зміни до цього ЗУ. Зокрема, із Закону виключено статтю 2, в якій визначалися категорії зон радіоактивно забруднених територій, а також ряд пільг для чорнобильців.
Слід зауважити, що до 1986 року Ірпінь, Ворзель, Буча вважалися рекреаційними зонами. Були містами-курортами. Після аварії на ЧАЕС санаторії і бази відпочинку позакривали. Тільки останнім часом вся інфраструктура почала потроху відновлюватися.
- Статистика
Згідно з даними відділу соціального захисту населення Ірпінської міської ради, на сьогодні в Ірпінському регіоні числиться:
1395 – постраждалі І категорії, інвалідність яких пов’язана з Чорнобилем, із них 185 є ліквідатори.
742 – ліквідатори ІІ категорії – (які брали участь у ліквідуванні аварії протягом 1986-87 рр.)
371 – ліквідатори ІІІ категорії (ліквідація наслідків аварії в 1988-90 р.)
Евакуйовані ІІ категорії (переселенці з Прип’яті, Чорнобиля, Поліського району, зони 30 км.) – 492 особи.
11 дітей-інвалідів, інвалідність ЯКИХ пов’язана з аварією на ЧАЕС.
- Пам’ять
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції – найбільша та найстрашніша техногенна катастрофа людства. Приірпіння пам’ятає та шанує подвиг людей, котрі поклали власне життя перед агресією вбивчого невидимого ворога. У Бучі по вул. Чкалова встановлено пам’ятник Мирному атому. Гостомель приносить квіти до свого Меморіалу Чорнобильської трагедії. В Ірпені ж від жовтня 1988 року про подвиги перших ліквідаторів аварії нагадує погруддя молодого вогнеброця-ліквідатора Володимира Правика у міському парку імені героя.
Джерело – Правда Ірпеня
